Німецька довгошерста кішка – чарівна красуня з доброзичливим характером

Німецькі довгошерсті кішки – справжня рідкість, оскільки вони єдина німецька порода з напівдовгою шерстю. Ці довгошерсті кішки зачаровують не лише своєю гармонійною статурою та класичною котячою мордочкою, але й своїм спокійним характером, що робить їх ідеальними сімейними котами, які люблять ласку та завжди готові до обіймів.

Характер німецької довгошерстої кішки

Німецька довгошерста кішка відома своїм рівним темпераментом і дружелюбною вдачею. Її відкритість не обмежується лише людьми: ця невибаглива порода любить жити з іншими котами, а також добре ладнає із соціалізованими собаками. Німецька довгошерста кішка прагне компанії та уваги своїх господарів, що вона цінує та із задоволенням виражає через регулярні погладжування.

Догляд та утримання

Довгошерста німецька кішка зазвичай не створює особливих труднощів у догляді та утриманні. Як і більшість котів, вона любить блукати на свіжому повітрі, і вільний доступ до природи є корисним. Однак її врівноважений темперамент та помірна енергія також дозволяють утримувати її як домашню кішку. У цьому випадку, однак, забезпечте їй багато стимуляції та різноманітності: наприклад, рекомендується завести другу кішку з сумісним характером. Це забезпечить розвагу, особливо якщо ваш котячий друг регулярно проводить кілька годин на самоті в приміщенні.

Збалансоване харчування, що відповідає виду, є важливим для німецької довгошерстої кішки: воно не тільки сприяє її здоров'ю, але й надає її м'якій шерсті гарного блиску. Шерсть середньої довжини здорової кішки легка у догляді та не має тенденції до ковтання. Якщо шерсть виглядає шорсткою, причиною може бути дефіцит необхідних поживних речовин, таких як вітаміни групи В або жирні кислоти.

Кольори та візерунки німецької довгошерстої кішки

Німецька довгошерста кішка буває всіх кольорів. Основні кольори чорний та рудий також зустрічаються в коричневому та інших варіаціях, генетично обумовлених або шляхом розведення. До них належать блакитний, шоколадний, карамельний, коричний, кремовий, палевий та бузковий.

Унікальною особливістю цієї породи є білі кішки: у цих котів кольорові пігменти пригнічені варіантом гена, який називається алелем W. Хутро здається білим, але іноді між вухами кошенят все ще видно ділянку їхнього початкового кольору.

У німецької довгошерстої кішки можливі всі візерунки шерсті, багато з яких підпадають під загальний термін «теббі», який використовується для позначення смугастих візерунків шерсті. Залежно від ширини та форми смуг, кішки таббі описуються як плямисті, макрелеві або тіковані. Тікована кішка на перший погляд здається однотонною, а візерунок видно лише як ледь помітний мерехтіння.

Очі німецької довгошерстої кішки мають усі поширені кольори: найчастіше зустрічаються зелені та бурштинові або жовтувато-коричневі тони, блакитні зустрічаються досить рідко.

Історія: Відновлення німецької довгошерстої кішки

Витоки цієї особливої породи котів сягають кінця 19 століття: у той час особливо цінувалися незвичайні кішки, які відрізнялися від класичних домашніх котів, наприклад, довгою шерстю. Довгошерстих котів у Німеччині зазвичай називали ангорськими, а у Великій Британії – перськими. Там, як і у Франції, заводчики незабаром прагнули до все ширшої голови та типової короткої морди з піднятим носом у розведенні перських котів.

У Німеччині зоолог професор доктор Фрідріх Швангарт, провідна постать у селекції котів на той час, визначив ідеальний тип німецької довгошерстої кішки: вона не повинна проявляти жодних екстремальних характеристик для розведення та повинна зберігати оригінальний тип довгошерстої кішки. Його рекомендації досі формують мету розведення німецької довгошерстої кішки, хоча після Другої світової війни розведення цієї породи майже занепало, і залишилося лише кілька екземплярів. Лише у 2005 році невелика група заводчиків взялася за справу німецької довгошерстої кішки – і з того часу ця проста та мила порода кішок користується дедалі більшою популярністю.

Особливі міркування щодо здоров'я та розведення

Німецька довгошерста кішка вважається міцно здоровою, і наразі невідомо жодних породних захворювань. За належного догляду вона може прожити від 12 до 15 років.